Україна памʼятає
Сьогодні ми з учнями нашого ліцею під час уроку – реквієм:
«Україна -памʼятає»згадали одну з найболючіших сторінок історії України – Голодомор 1932–1933 років.
Ми повинні пам’ятати ці події, щоб не допустити їх повторення в майбутньому.
Запалімо свічку.
Нехай вона стане символом нашої пам’яті про минуле.
Вічна пам’ять жертвам Голодомору та всім, хто постраждав від жорстоких дій тоталітарного режиму росії.
Помʼяни, Боже, душі заморених голодом. Нам живим додай сил і
мудрості, щоб вчитися цінувати, памʼятати гіркоту минулого, вистояти заради майбутнього.
–ГОЛОДOMOР–
Свіча горить, а вогник – синій-синій,
У ньому ніби теплиться душа,
Та не одна, а матері і сина.
У сина – вузлик з марлі й м’якуша.
Той хліб старий, не хліб уже, а глиця,
Як зморшки під очима у вдови,
На лики обернув прозорі лиця
Цей світ, що не впіймавши їх, зловив.
Тепер ніхто не просить, не голосить –
Там ситі люди, ситі навіть пси.
В стодоли зносять осінню покоси,
Тоді ж поїли псів і пояси,
Свої – своїх, натаскані чужими,
Свої – своїх до нитки, до кісток.
А потім: «виживали при режимі –
За спротив нам би смерть була чи строк».
Людьми заснули – нелюдами встали,
В страшні часи і звичаї страшні.
Так образ Божий, все ще позосталий,
Живцем вертівся в чорта на рожні.
Свіча горить. Ми згадуємо. Нині
Голодні наче з нами за столом.
Здається, перед ними ми і винні,
Хоч нас тоді й на світі не було.
© Любов Лисенко
2019р.
